Про насНовиниБлогиІсторії успіхуМедіаціяКолонка нотаріусаДомашнє насильствоГалерея

Pro bono

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. Проте з її виконанням у нас в країні, особливо у сфері судового захисту прав малозабезпечених верств населення, існують проблеми. Розуміючи це, члени Волинської обласної громадської організації «Центр правової допомоги», адвокати Олена Матвійчук та Василь Ковальчук, вже не перший рік поспіль безкоштовно реалізують положення зазначеної норми Основного Закону.
Pro bono (від лат. pro bono publico, дослівно – заради суспільного блага) – фраза, яка означає професійні послуги, що надаються добровільно і безоплатно, для користі громади, особливо для тих осіб, які не мають коштів для оплати відповідних послуг. Це, як правило, юридичні послуги, які надаються безкоштовно на благодійній основі професійними юристами та адвокатами.
Поняття «Pro bono» для України порівняно нове, хоча традиції безкоштовної юридичної допомоги в нашій країні були закладені повіреними присяжних ще в середині XIX ст. Декілька слів з історії зародження Pro bono.
Американський досвід
Практика pro bono в Сполучених Штатах Америки зародилася в кінці XIX ст., коли приватні юридичні фірми у великих містах почали надавати безкоштовну юридичну допомогу особам з низькими доходами. До 1917 р. в США діяла 41 програма правової допомоги бідним. До 90-х рр. минулого століття налічувалося більше 900 таких програм. Усвідомлюючи дефіцит в області безкоштовної юридичної допомоги, професійні організації юристів почали підтримувати розвиток практики pro bono. Вперше робота pro bono як форма професійної відповідальності юриста була згадана в Кодексі професійної етики Американської асоціації юристів в 1969 р. У 1983 р. Американська асоціація юристів прийняла Типове правило 6.1, яке, з врахуванням внесених змін, діє до цих пір. Відповідно до даного правила приватнопрактикуючим юристам рекомендується посвячувати 50 годин на рік для надання безкоштовної допомоги.
Ще одна професійна організація – «Інститут pro bono» (Pro Bono Institute) – працює над розвитком практики pro bono в крупних юридичних фірмах (50 і більш юристів). Силами керівників юридичних фірм і провідних корпоративних юристів «Інститут про боно» розробив Декларацію принципів pro bono. Кожна юридична фірма, що підписує декларацію, зобов'язується присвячувати безкоштовній допомозі 3-5% сукупного часу роботи фірми, що складає від 60 до 100 годин в рік з розрахунку на одного юриста. На початок 2008 р. декларацію підписали більше 150 американських і міжнародних юридичних фірм.
Європейський досвід
На європейському континенті згадка про необхідність надання професійної юридичної допомоги тим, хто не може таку допомогу сплатити, можна знайти ще в документах XIII-XIV ст., коли французькі юридичні утворення стали надавати подібну допомогу, а французька гільдія адвокатів (batonnier) визнала обов'язок адвокатів здійснювати юридичну допомогу малозабезпеченим навіть тоді, коли повністю відсутня державна підтримка або інше фінансове відшкодування за надані послуги.
Послуги pro bono у Франції надаються в основному у вигляді консультацій з метою забезпечення доступу громадян до правової інформації і для того, щоб громадяни могли приймати зважені, з юридичної точки зору, рішення. Таким чином, послуги pro bono не надаються по питаннях, зв'язаних, наприклад, з судовим представництвом або представництвом по кримінальних справах – тобто в тих сферах, де послуги адвокатів оплачуються в рамках державної системи юридичній допомозі субсидіюється.
Історичні паралелі
Безкоштовна юридична допомога тим, хто не в змозі сплатити таку допомогу, займає важливе місце і в історії української юридичної професії. З реформою 1864 р. і розвитком присяжної адвокатури набула поширення практика надання безкоштовної юридичної допомоги, що надавалась «по праву бідності». У радянські роки малозабезпечені громадяни також могли отримати кваліфіковану юридичну допомогу. Так, в період військового часу, не дивлячись на істотне скорочення чисельного складу адвокатури, безкоштовна юридична допомога надавалася військовослужбовцям, членам їх сімей і інвалідам. Причому колегії прагнули виділяти для цього найбільш кваліфікованих адвокатів. Конституція СРСР 1977 р. підняла на новий рівень значущість і престиж адвокатури, істотно розширивши права громадян на здобуття юридичної допомоги, у тому числі і безкоштовно.
Судова система, що базується на принципі змагальності, передбачає, що правда буде з'ясована шляхом рівного представлення позицій всіх сторін спору. Саме з цього випливає і професійний обов'язок надавати юридичні послуги тим, хто їх потребує: позбавлення однієї зі сторін переваги отримати допомогу юриста переважує шальки терезів та підриває основи засадничі підвалини нашої судової системи. 
Представлення лише однієї із сторін спору ставить під загрозу фундаментальний обов'язок судді з'ясувати всі факти. Суддя покладається на адвокатів сторін, які визначають факти, що підтверджують позиції сторін. Хоча сторони і мають право представляти свою позицію самостійно, лише частина з них має знання, необхідні для того, щоб визначити, які саме докази є належними та допустимими для підтвердження їх позиції, а більшість зовсім не знайома з правилами судового процесу. Тож сторона без адвоката є позбавленою права отримати правову допомогу в процедурі, що сама по собі передбачає рівність перед законом. Відповідно, якщо ми віримо у перевагу змагального судового процесу, ми повинні впевнитися в тому, що кожна зі сторін отримала правову допомогу, не зважаючи на те, чи може вона оплатити послуги юриста (адвоката).
Якщо зважити на наслідки позбавлення особи права на правову допомогу: в кримінальному процесі позбавлення людини права на захисника призведе до зведення нанівець самої суті справедливого судового розгляду та поставить під загрозу свободу людини. В цивільному процесі спроможність судової системи забезпечити справедливе та об'єктивне мирне вирішення спору є наріжним каменем верховенства права.
Чимало позовів розглядається в судах адміністративної юстиції, суттєву частку з яких становлять так звані соціальні справи, ініційовані обділеними державою чорнобильцями, дітьми війни, пенсіонерами, інвалідами, матерями-одиначками, тобто представниками наймеш захищених верств населення України. Саме такі люди потребують безкоштовної допомоги правників. 
Усвідомлюючи свою відповідальність в сфері забезпечення реалізації громадянами права на отримання фахової правової допомоги, адвокатами Волинської обласної громадської організації «Центр правової допомоги» систематично та цілеспрямовано підтримується розвиток практики pro bono на теренах Волинської області та України в цілому.
Якби такі традиції стали нормою для кожного з адвокатів, то в нашій країні було б набагато менше проблем із доступом громадян до справедливого суду.
Василь КОВАЛЬЧУК, адвокат, заступник голови Волинської обласної громадської організації «ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ»

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. Проте з її виконанням у нас в країні, особливо у сфері судового захисту прав малозабезпечених верств населення, існують проблеми. Розуміючи це, члени Волинської обласної громадської організації «Центр правової допомоги», адвокати Олена Матвійчук та Василь Ковальчук, вже не перший рік поспіль безкоштовно реалізують положення зазначеної норми Основного Закону.

Pro bono (від лат. pro bono publico, дослівно – заради суспільного блага) – фраза, яка означає професійні послуги, що надаються добровільно і безоплатно, для користі громади, особливо для тих осіб, які не мають коштів для оплати відповідних послуг. Це, як правило, юридичні послуги, які надаються безкоштовно на благодійній основі професійними юристами та адвокатами.

Поняття «Pro bono» для України порівняно нове, хоча традиції безкоштовної юридичної допомоги в нашій країні були закладені повіреними присяжних ще в середині XIX ст. Декілька слів з історії зародження Pro bono.

Американський досвід

Практика pro bono в Сполучених Штатах Америки зародилася в кінці XIX ст., коли приватні юридичні фірми у великих містах почали надавати безкоштовну юридичну допомогу особам з низькими доходами. До 1917 р. в США діяла 41 програма правової допомоги бідним. До 90-х рр. минулого століття налічувалося більше 900 таких програм. Усвідомлюючи дефіцит в області безкоштовної юридичної допомоги, професійні організації юристів почали підтримувати розвиток практики pro bono. Вперше робота pro bono як форма професійної відповідальності юриста була згадана в Кодексі професійної етики Американської асоціації юристів в 1969 р. У 1983 р. Американська асоціація юристів прийняла Типове правило 6.1, яке, з врахуванням внесених змін, діє до цих пір. Відповідно до даного правила приватнопрактикуючим юристам рекомендується посвячувати 50 годин на рік для надання безкоштовної допомоги.

Ще одна професійна організація – «Інститут pro bono» (Pro Bono Institute) – працює над розвитком практики pro bono в крупних юридичних фірмах (50 і більш юристів). Силами керівників юридичних фірм і провідних корпоративних юристів «Інститут про боно» розробив Декларацію принципів pro bono. Кожна юридична фірма, що підписує декларацію, зобов'язується присвячувати безкоштовній допомозі 3-5% сукупного часу роботи фірми, що складає від 60 до 100 годин в рік з розрахунку на одного юриста. На початок 2008 р. декларацію підписали більше 150 американських і міжнародних юридичних фірм.

Європейський досвід

На європейському континенті згадка про необхідність надання професійної юридичної допомоги тим, хто не може таку допомогу сплатити, можна знайти ще в документах XIII-XIV ст., коли французькі юридичні утворення стали надавати подібну допомогу, а французька гільдія адвокатів (batonnier) визнала обов'язок адвокатів здійснювати юридичну допомогу малозабезпеченим навіть тоді, коли повністю відсутня державна підтримка або інше фінансове відшкодування за надані послуги.

Послуги pro bono у Франції надаються в основному у вигляді консультацій з метою забезпечення доступу громадян до правової інформації і для того, щоб громадяни могли приймати зважені, з юридичної точки зору, рішення. Таким чином, послуги pro bono не надаються по питаннях, зв'язаних, наприклад, з судовим представництвом або представництвом по кримінальних справах – тобто в тих сферах, де послуги адвокатів оплачуються в рамках державної системи юридичній допомозі субсидіюється.

Історичні паралелі

Безкоштовна юридична допомога тим, хто не в змозі сплатити таку допомогу, займає важливе місце і в історії української юридичної професії. З реформою 1864 р. і розвитком присяжної адвокатури набула поширення практика надання безкоштовної юридичної допомоги, що надавалась «по праву бідності». У радянські роки малозабезпечені громадяни також могли отримати кваліфіковану юридичну допомогу. Так, в період військового часу, не дивлячись на істотне скорочення чисельного складу адвокатури, безкоштовна юридична допомога надавалася військовослужбовцям, членам їх сімей і інвалідам. Причому колегії прагнули виділяти для цього найбільш кваліфікованих адвокатів. Конституція СРСР 1977 р. підняла на новий рівень значущість і престиж адвокатури, істотно розширивши права громадян на здобуття юридичної допомоги, у тому числі і безкоштовно.

Судова система, що базується на принципі змагальності, передбачає, що правда буде з'ясована шляхом рівного представлення позицій всіх сторін спору. Саме з цього випливає і професійний обов'язок надавати юридичні послуги тим, хто їх потребує: позбавлення однієї зі сторін переваги отримати допомогу юриста переважує шальки терезів та підриває основи засадничі підвалини нашої судової системи.

Представлення лише однієї із сторін спору ставить під загрозу фундаментальний обов'язок судді з'ясувати всі факти. Суддя покладається на адвокатів сторін, які визначають факти, що підтверджують позиції сторін. Хоча сторони і мають право представляти свою позицію самостійно, лише частина з них має знання, необхідні для того, щоб визначити, які саме докази є належними та допустимими для підтвердження їх позиції, а більшість зовсім не знайома з правилами судового процесу. Тож сторона без адвоката є позбавленою права отримати правову допомогу в процедурі, що сама по собі передбачає рівність перед законом. Відповідно, якщо ми віримо у перевагу змагального судового процесу, ми повинні впевнитися в тому, що кожна зі сторін отримала правову допомогу, не зважаючи на те, чи може вона оплатити послуги юриста (адвоката).

Якщо зважити на наслідки позбавлення особи права на правову допомогу: в кримінальному процесі позбавлення людини права на захисника призведе до зведення нанівець самої суті справедливого судового розгляду та поставить під загрозу свободу людини. В цивільному процесі спроможність судової системи забезпечити справедливе та об'єктивне мирне вирішення спору є наріжним каменем верховенства права.

Чимало позовів розглядається в судах адміністративної юстиції, суттєву частку з яких становлять так звані соціальні справи, ініційовані обділеними державою чорнобильцями, дітьми війни, пенсіонерами, інвалідами, матерями-одиначками, тобто представниками наймеш захищених верств населення України. Саме такі люди потребують безкоштовної допомоги правників.

Усвідомлюючи свою відповідальність в сфері забезпечення реалізації громадянами права на отримання фахової правової допомоги, адвокатами Волинської обласної громадської організації «Центр правової допомоги» систематично та цілеспрямовано підтримується розвиток практики pro bono на теренах Волинської області та України в цілому.

Якби такі традиції стали нормою для кожного з адвокатів, то в нашій країні було б набагато менше проблем із доступом громадян до справедливого суду.